Особливі діти -особлива увага

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Підготувала: практичний психолог Чернова Н.А.

     Особливістю гіподинамічної дитини є недостатня активність кори головного мозку. Тому батьки повинні компенсува­ти цю стимуляцію зовнішнім впливом.

    На дитину не можна кричати, постій­но смикати, її слід зацікавити. Саме інтерес має виступати тим зовніш­нім впливом, який стимулюватиме дитину.

    Для гіподинамічного дошкільника важливим є інтелектуальне стимулю­вання. Це можуть бути настільні ігри, конструювання, ліплення.

    Дуже важливо розвивати віру дити­ни в себе. Завдання, яке ставите перед нею: конструювання виробу, переказу­вання прочитаного, вивчення вірша, во­на має сприймати таким, з яким може успішно впоратися. Під час виконання завдання дорослий має вчасно надати допомогу, помітити і відзначити навіть незначний успіх, закріплюючи у такий спосіб віру сина чи доньки у власні сили.

   Батькам потрібно пам’ятати, що у вихованні дитини з гіподинамічними проявами вагомим психотравматичним чинником є порівняння її з кимось іншим, який дають як зразок. Окрім низької самооцінки, воно є підґрунтям для формування у майбутньому за­здрості, егоцентризму і тривожного очікування оцінки взагалі, особливо на свою адресу.

    Гіподинамічну дитину необхідно роз­вивати фізично. І для дівчинки і для хлоп­чика це може бути заняття у танцюваль­ному гуртку. Спірним є питання — чи від­давати дитину в спортивну секцію? Адже через свою незграбність вона постійно буде об’єктом глузувань однолітків.

   До фізичних зусиль, розвитку швидкої реак­ції її може спонукати дорослий. Він пови­нен діяти так, щоб дитина змушена була встигати за ним. Це можуть бути різно­манітні ігри з м’ячем. Важливо, щоб темп гри був посильний для неї. Темп може зумовлюватися самим характером гри, наприклад футбол, хокей — для хлопчика, скакалка — для дівчинки.

   У вихованні гіподинамічної дитини важливо розвивати вправність, коор-динованість рухів. Якщо у неї зайва вага, намагайтеся її зменшити. Зробіть все, щоб дитина не стала об’єктом глузувань і у неї не виникало відчуття власної неспроможності (підґрунтя для неврозу).

   Підбадьорювання, доброзичливе ста­влення у процесі виконання інтелекту­альних завдань, позитивно впливає на розвиток особистості такої дитини.

  Корекційне виховання гіподина­мічної дитини  —  довготривалий процес.

     Як тільки батьки побачать, що малюк млявий, малорухливий, загальмований, його треба терпляче спонукати до інтелектуальної і фі­зичної активності, розвивати впев­неність, віру в себе. Обов’язковим є консультування з дитячим психоневрологом.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

• Не звертати уваги на дар дитини або спеціально прославляти її підводити весь час до небес.
• Вважати в якійсь мірі ненормальним або підкреслювати обдарованість малюка.
• Весь час приземляти його.
• Карати за допитливість або настільки заохочувати її, що це може кінчитися якимсь зривом.
• Будь-якими способами уповільнювати розвиток або настільки прискорювати його, що це буде не під силу малюку.
• Протиставляти спеціально іншим дітям в сім’ї або ж в дитячому колективі і розпалювати суперництво або ревнощі.
• Не вчити комунікабельності з своїми однолітками і підвищувати в дитині відчуття переваги над ровесниками.
• Не допомагати вирішувати проблеми з вихователями.
• Намагатися завищувати всі еталони, якими Ваша дитина наслідує.
• Драматизувати всі невдачі.
• Прагнути виставити всім напоказ будь-які недоліки малюка.
• Підкреслювати весь час її фізичну недосконалість і ущемляти тим самим самолюбність дитини або не звертати уваги на те, як розвинутий Ваш малюк фізично, і не прагнути допомагати йому засвоїти навики, вважаючи, що головніше всього — інтелект.
• Не розуміти проблеми малюка.
• Вважати, що Вам з дитиною попросту не повезло, і дорікати їй весь час в цьому
• Надмірно опікати або не допомагати ні в чому.
• Щоб Ваша дитина була стандартною, підрізати їй весь час крила.

         з питань виховання обдарованої дитини відомого психолога  А. Баркома:

Слід створити всі умови для розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень,

• не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів,
• не перевантажувати,
• не змушувати постійно займатись улюбленою справою.

    Все це може стати причиною неврозу, психічного захворювання або розвинути в дитини пихатість і претензійність. Головна проблема обдарованої дитини – спілкування з однолітками. Яких вона випередила в розвитку. Дитина стає вигнанцем серед однолітків. Вона може розчаруватися в собі або «заземляти» свої  здібності.

У дошкільному віці «визначити» або «вимірити» інтелект ( а отже обдарованість) неможливо. Адже кожна здорова дитина – здібна. Як ми знаємо, творчі здібності, інтелект закладається ще до народження малюка. Так, це залежить від нас дорослих. Якщо постійно займатися, гратися з дитиною, створити відповідні умови для розвитку здібностей, то й дитина буде творчою, обдарованою. Такий малюк із задоволенням навчатиметься в школі.

     Як же створити ці умови для розвитку дитини у себе дома? Сім’ї живуть в різних квартирних умовах і тому мають різну нагоду для організації дитячого куточка в квартирі. Добре, якщо є окрема дитяча. А якщо ні? Як же створити в сім’ї розвиваюче середовище, тобто таку обстановку, в якій би дитина активніше і швидше пізнавала навколишній світ у всій його взаємодії і лише при невеликому непрямому керівництві дорослих?

     Цілком природно, що дитина повинна освоювати весь простір квартири, іншими словами, діяти, грати і у ванній кімнаті, і в передпокої, і на кухні. Але у нього повинен бути і свій простір, обладнаний з урахуванням його психофізіологічних особливостей і можливостей.

    Коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодиться і забуде через кілька хвилин попередню гру. Обдарована дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо йти до поставленої мети, самостійність, незалежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило, мимоволі привертають до себе увагу.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Вам на допомогу — поради Девіда Льюїса, котрий узагальнив досвід тисяч родин, де є обдаровані діти.

• Я відповідаю на всі запитання дитини якомога терплячіше і чесніше. Серйозні запитання і висловлювання дитини я сприймаю серйозно.
• У нас у квартирі стоїть вітрина, на якій дитина може демонструвати свої роботи.
• Я не сварю дитину за безлад у кімнаті чи на письмовому столі, якщо це пов’язано з творчим заняттям, і робота ще не закінчена.
• Я виділив дитині кімнату чи спеціальний куточок винятково для самостійних творчих занять.
• Я показую дитині, що люблю її такою, якою вона є, а не за ЇЇ досягнення.
• Я надаю дитині можливість виявляти турботу.
• Я допомагаю дитині будувати її плани і приймати рішення.
• Я намагаюся показати дитині цікаві місця.
• Я допомагаю дитині поліпшувати результати ЇЇ роботи.
• Я допомагаю дитині нормально спілкуватися з дітьми і радий(а) бачити їх у себе в оселі.
• Я ніколи не кажу дитині, що вона гірша від інших дітей.
• Я ніколи не караю дитину приниженням.
• Я купую дитині книжки за її інтересами.
• Я привчаю дитину самостійно мислити.
• Я регулярно читаю дитині.
• Я привчаю дитину до читання з дитинства.
• Я пробуджую фантазію й уяву дитини.
• Я уважно ставлюся до потреб дитини.
• Я знаходжу час, щоб щодня побути з дитиною наодинці.
• Я дозволяю дитині брати участь у плануванні сімейного бюджета.
• Я ніколи не сварю дитину за невміння і помилки.
• Я хвалю дитину за навчальну ініціативу.
• Я вчу дитину вільно спілкуватися з дорослими.
• Я дозволяю дитині гратися з усяким мотлохом.
• Я спонукаю дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
• У заняттях дитини я знаходжу гідне похвали.
• Немає тем, які я не об говорю з дитиною.
• Я допомагаю дитині бути особистістю.
• Я допомагаю дитині знаходити телепрограми.
• Я розвиваю в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
• Я ніколи не відмахуюся від невдач дитини.
• Я заохочую в дитині максимальну незалежність від дорослих.
• Я вірю в здоровий глузд дитини і довіряю їй.

    Якщо ви згодні з 20 % цих порад, то вам необхідно терміново подумати над іншим.

    Якщо поради влаштовують вас і відповідають вашій програмі виховання на 50 %, у вас усе має вийти, бо є на це шанси.

    Якщо ви виконуєте ці поради на 90 %, дайте більше волі дитині й собі.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ І БАТЬКІВ

    Наявність інтересів, схильностей, здібностей, обдарованості дитини виявляється вже в 3, 4, 5, 6 років. Розрізняють 2 категорії здібностей: загальна і конкретна. Так, людина буває здатна багато в чому: розуміє математику, любить літературу, мистецтво, уміє столярувати. Буває явна розташована і здібність до однієї якої-небудь галузі: уміє, любить, прагне малювати. Вчасно помітити інтереси, підтримати, направити в потрібне русло – ось дуже важлива справа для батьків. А якщо немає явно виражених інтересів? Тоді ми рекомендуємо проводити так звану «пробу сил», іншими словами, ненастирливо пропонувати дітям діяти: малювати, вишивати, читати, збирати листівки по темах і багато що інше. І поступово може виявитися який-небудь стійкий інтерес – як передвісник здібностей. Треба, повторюємо, знати малюка, щоб уміти розвивати і виховувати, тобто давати йому відповідну освіту.

     Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей. Відомо, що Т.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше — списувати вірші у саморобні оздоблені візерунками книжечки.

     Коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодиться і забуде через кілька хвилин попередню гру. Обдарована дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо йти до поставленої мети, самостійність, незалежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило, мимоволі привертають до себе увагу.

     Виникає запитання, як виявити обдаровану дитину? Уже в трирічному віці дитини можна про це здогадатись. А ключ у запитаннях дітей, що починаються з «чому?».

Тож чому це «чому ?» таке важливе ?

    Ствердження «Я» починається з кризи трьох років, завершується віком «чомучок». Дитина хоче відокремитись від дорослого, демонструючи своє «Я сам!», і водночас не втратити необхідний зв’язок з батьками. Без дорослих дитині не обійтись. Ви — глядач. Ви — партнер. Ви — дійова особа вистави, а також помічник режисера, де головний режисер — дитина. «Я — система» демонструється тільки перед вами, а перед однолітками ніколи. І знаючи це, ваш малюк дуже цінує ваше спілкування. Дитина сама стає ініціатором спілкування своїм «чому?»

«Чому коти не носять капці?»

«Чому собаки не ходять до ясел?»

«Чому рибки в акваріумі постійно купаються?»

«Чому курча не спить у ліжку?»

«Чому у квітів немає рук і ніг?»

«Чому лялька не їсть яблук?»

«Сорока — це хто — ворона? А якщо не ворона, то чому?»

Малюку, якому три роки, не обов’язково чути правильну відповідь на своє запитання. Йому важливо поставити запитання, щоб ви звернули на нього свою увагу, що він постійно поряд з вами.

У три роки малюк дивується новому і виявляє допитливість. А потім, після трьох років, ці запитання будуть знаками допитливості, і його вже не дивуватиме нове, він захоче все про це знати.

Чим більше запитань «чому», тим вищий творчий потенціал у дитини, тим обдарованіша вона. Відсутність таких запитань — один з основних сигналів неблагополуччя в розвитку дитини. Обов’язково треба проводити профілактичну роботу з батьками, роз’яснювати батькам і вихователям, як треба поводитися з маленькою «чомучкою».

Обдарована дитина відрізняється від своїх однолітків багатою уявою, фантазією, чудовою пам’яттю, мовою, великим запасом слів, поси-дючістю, коли дитина зайнята улюбленою справою.

Малюк дуже чутливий. Він реагує не тільки на слова, а й на інтонацію та жести. Будь-яку репліку він може сприйняти як критику на свою адресу, це спричинить почуття особистої провини, відчуженості, значно занизить самооцінку дитини.

Ними часто незадоволені вихователі, які не хочуть мати справу з неординарними дітьми.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ І БАТЬКІВ

     В умовах існування України як незалежної держави чітко помітні дві домінуючі тенденції соціального розвитку: з одного боку, відродження національної самосвідомості українського народу, а з другого – прагнення до інтеграції у європейське і світове співтовариство, глобалізація та інтернаціоналізація різних сфер матеріального та духовного життя.

      Дитина сьогодні опинилася у вирі соціально-економічних перетворень і духовно-культурних процесів.

      Важливо на сьогоднішній день, щоб виховання мало чітко окреслену мету, яка б відображала потреби суспільства – соціальне замовлення. В іншому випадку воно приречене на невдачу.

     Загальна мета виховання полягає у тому, щоб сприяти становленню людини, здатної вести самовідповідальне життя, допомогти їй ввібрати європейсько-демократичні цінності та осягнути власну національну гідність.

      Сучасне українське виховання спирається на духовну силу традицій українського народу і орієнтується на ті потреби, що виникають. Виховання містить багато аспектів: моральний, національний, громадянський, сімейний, особистісний, екологічний.

      Серцевиною виховання є національні цінності. О.Вишневський у педагогічній праці «Сучасне українське виховання» пише: «Вирішення проблем сучасного українського виховання неможливе без чіткого погляду на систему цінностей, яку кладемо в його основу».

     Особистісний підхід до духовного світу дитини проголошували Я. Коменський, Й.Песталоцці, Г, Ващенко, К.Ушинський, В.Сухомлинський. Зокрема Г.Ващенко був переконаний, що виховний ідеал має дві складові:духовність і патріотизм.

      Національно-демократичний характер українського виховання зумовлює такі основні пріоритети:

-    відродження духовності;

-    розвиток почуття патріотизму і громадянського самоусвідомлення;

-    гуманізація світогляду і поведінки людини;

-    забезпечення умов для розвитку творчих можливостей, ініціативи;

-    увага до власного фізичного здоров’я.

     У час втрати людьми моральної сутності власного життя, що позначається на зростаючій агресивності, бездуховності, саме формування у дітей морально – духовних цінностей є найактуальнішим. До духовних цінностей відносяться цінності гуманістичні, естетичні, екологічні, і що дуже важливо, цінності пізнання, самовдосконалення і самореалізації особистості.

      Основні істини з роками не змінюються. Все, чого нас навчили в дитинстві, ми використовуємо впродовж усього життя. Період дитинства характерний особливою сенситивністю до морально – духовних впливів.

     Сьогодні потрібно створити такі умови, таке середовище, де б дитина з особливими потребами не була ізольована від реального життя.

     У цьому життєтворчому процесі, коли зростає роль життєвої компетентності, навчальний заклад для дітей з особливими потребами повинен:

- розвивати свідому орієнтацію на життєві цінності;

- формувати здатність до самоосвіти, самовиховання, самооцінки;

- розвивати у школярів свідоме ставлення до головних проблем життя;

- сприяти виробленню умінь бачити перспективу свого стилю життя.

      Б.Т.Ліхачов стверджує, що на кожному віковому рівні існує дев’ять вимог, які складають ядро особистості: знати, вміти, любити, дружити, працювати, боротися, берегти, допомагати, творити.

     Основними критеріями морально-духовної вихованості є ставлення дитини до змісту понять: добро і зло щодо себе, оточуючих тебе, довкілля, Батьківщини.

     Саме духовність і є тим джерелом, яке підживлює вольову наполегливість людини для здійснення процесу життєтворчості. Формування любові до держави, у якій вона живе, до людей , які її оточують допоможе подолати відчуття самотності у світі. Споконвіку любов завжди сполучена з такими не менш важливими почуттями, абсолютними цінностями як віра і надія. У площині життєвої компетентності віра виступає як форма довіри:до себе, іншого, до цінностей, і життя взагалі. Надія ж дає можливість бачити перспективу життя.

      Звичайно, формування морально – духовних цінностей у дітей з особливими потребами значною мірою залежить від педагога як особистості, який, сам володіє морально – духовними якостями. У процесі виховання не допустимі непослідовність, нещирість, будь – яка фальш.

     Що стосується морально – духовного виховання, то тут принципово важливе значення має не стільки те, що ми кажемо своїм вихованцям, скільки те, як ми самі діємо в тому чи іншому випадку. Тобто, щоб морально-духовні закони дитина не тільки знала, а щоб повірила нам, прийняла їх і взяла за основу власного життя.

     Виховання – процес формування особистості. Його особливостями є: цілеспрямованість, довготривалість, безперервність, систематичність, комплексність. Якщо вести мову про виховання дітей з особливими потребами, то із досвіду роботи знаю, що цей процес набагато складніший.

     Мета виховання розумово відсталих дітей не виводиться із їх особливостей. Вона така ж, як і у загальноосвітніх закладах. Весь процес виховання спрямований на усі напрямки розвитку особистості, формування системи знань, переконань, навичок, морально – духовних цінностей, які слугуватимуть усе життя.

      Серед загальнолюдських духовних цінностей – вірність, доброзичливість, милосердя, вдячність, щедрість, надія, любов, прощення, справедливість, ввічливість, мудрість, стриманість, співчуття, чесність та гармонія з природою.

     Як показують дослідження, лише 25% підлітків з особливими потребами здатні проявити милосердя, виявити чуйність і співчуття, без нагадування прийти на допомогу. Вони готові допомогти за умови, що отримають винагороду.

     На сьогодні жодна з наук не дають єдиного, чіткого обґрунтованого поняття терміну «духовність». Виділяються чотири варіанти тлумачення даного терміну:

• інтелектуальність (тобто, духовність ототожнюється з порівняльно-інтелектуальною активністю людини;

•    творчість;

•    емоційна чутливість, душевність, людяність, щирість;

•    релігійність: відданість Богові (у вузькому розумінні).

     Ці визначення є однобічними. Та існує думка про необхідність розгляду духовності як інтегрованого поняття, яке об’єднує різноманітні усвідомлені та неусвідомлені форми психологічної діяльності людини, що забезпечується дією пізнавально-інтелектуальної, чуттєво-емоційної та вольовою сфер особистості й пов’язане з моральними якостями людини.

      Вчені інституту психології АПН України (Ж. Юзвак) дали визначення терміну «духовність». Це прагнення та здатність людини до цілеспрямованого пізнання істини, Добра, Краси, Любові й ствердження у своїй життєдіяльності загальнолюдських цінностей, усвідомлення своєї єдності зі Всесвітом. Духовний розвиток-це виклик примітивізму, егоїзму та споживацтву. Розвиваючи в собі людські чесноти, керуючись духовними цінностями, дитина з особливими потребами матиме шанс зробити своє життя гідним.

     Науково-педагогічне трактування духовності основується на принципах християнської моралі: «Люби ближнього свого як самого себе».

Дослідження і досвід показали: сьогодні назріла необхідність органічного включення в навчально-виховний процес системи морально-духовного виховання. Подорож морально – духовними стежинами сприятиме формуванню у дітей відповідального ставлення до свого життя, компетентностей у вирішенні складних життєвих проблем.

      Серед якостей, якими визначається цінність людини, одне з перших місць посідають її морально-духовні якості: доброта, чесність, милосердя, скромність, доброзичливість, ввічливість та ін. Опановуючи ті якості, свідомо застосовуючи їх у свої вчинки, почуття і думки, діти з особливими потребами обов’язково стануть високоморальними людьми. Вони будуть здатні відчувати відповідальність за наслідки своїх дій перед іншими і в першу чергу перед собою. Якщо неповносправна дитина виховується на позитивних прикладах, то її самопочуття набагато краще, вона почувається більш упевнено. За таких умов, вона матиме можливість об’єктивніше оцінити себе і свої можливості. Це- оптиміст, який щиро вірить в успіх і надіється на краще.

     Чим дорослішою стає дитина з особливими потребами, тим частіше вона стикається з більш глибокими й тонкими духовними проблемами, справитися з якими здатна лише сама, покладаючись на власне розуміння обов’язку й відповідальності. Отож, дуже важливо, з самого дитинства закласти у свідомість дитини морально – духовний фундамент, правильне розуміння обов’язку і відповідальності як по відношенню до себе так і до інших.

     Свідомість характеризується здатністю людини внутрішньо дистанціюватися від наявної дійсності і шляхом її ідеального відображення пізнавати, контролювати й прогнозувати процеси, які в ній відбуваються.

      Самосвідомість – це є свідомість себе, передусім своєї ж власної свідомості.

      Моральна свідомість – це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, що їх визнає людина, це й власна самооцінка, спроба розібратися у справедливості й обґрунтованості самих моральних засад, якими вона керується. Без моральної свідомості людина не відає докорів сумління.

       Кожен, хто хоче стати справжньою людиною, приносити користь іншим, творити добро й відчувати від цього задоволення, обов’язково має формувати собі морально-духовні якості.

      Подорожуючи морально – духовними стежинами, в дошкільному закладі, потім в школі, діти ставатимуть, великої душі людьми, готовими прийти на допомогу, долати перешкоди, будучи впевненими, що зло не може довго існувати, добропорядними громадянами України. А головне – намагатимуться жити так, щоб ніколи нікому не завдати болю, не скривдити, не образити.

Література:

1. Лахно А.І., Варенко В.М.,Християнська етика: навч. посіб. – К., 2002. -216 с.

2. Малахов В. Етика: Курс лекц. – К., 2002. – 302 с.

3.Помиткін Е. Психологічне забезпечення духовного розвитку дитини. К., 2008. – 126 с.

4.Тюріна Т. Шляхи духовного формування особистості. – Л. : СПОЛОМ, 2005. – 106 с.

5.Фуллер Л. Мораль права. – К.,1999. – 232с.

Софія Михайлівна Прокопчук

 вихователь-методист

 спеціаліст вищої категорії

 Рівненський навчально-реабілітаційний центр

 «Особлива дитина»

ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ І БАТЬКАМ

•  Усуваючи відставання у розвитку дитини, коригуйте всю її психічну сферу.

•  Мовлення, процеси пізнавальної діяль­ності (увага, сприймання, різні види пам’яті, мислення) взаємопов’язані, розвиток одних процесів відбувається на підґрунті інших, які, крім того, можуть формуватися раніше; якість їх перебігу також залежить один від одного. Ось чому тренування у запам’ятовуванні, до якого часто вдаються батьки з метою поліпшити пам’ять дитини, не прино­сить очікуваного результату, оскільки воно базується на механічній пам’яті, яка мало позначається на розумовому розвитку дитини. Те, що дитина запа­м’ятала механічно, а не усвідомила і осмислила, рідко їй знадобиться.

•  Це саме стосується й уваги. Часто дитина не може зосередитися на завданні, бо не розуміє його. Отже, для розвитку пам’яті, уваги, потрібен розвиток мис­лення.

•  Звичайно, мислення проходить складний шлях розвитку, і його відста­вання на якомусь етапі може негативно позначитися у подальшому на форму­ванні інших психічних процесів. Тому дуже часто корекційну роботу з дитиною слід починати із збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які у свій час дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з пред­метами.

•  Слід пам’ятати про підвищену здат­ність дитини втрачати увагу, тому під час занять з малюком потурбуйтеся, щоб довкола не було нічого такого, що могло б відволікти його увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача. Водночас той, хто займається з дити­ною, і сам не повинен відволікатися сто­ронніми справами; при цьому слід бути терплячим, доброзичливим, вимогли­вим до дитини. Відзначайте її найменші успіхи та заохочуйте до виконання.

•  Не забувайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагніт­ного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону.

• Тривалий час дитина із затримкою психічного розвитку потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути суміс­на дія, яку дорослий виконує рукою ма­люка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуван­ні зразка може бути досить тривалою.

• Корекційні заняття з дитиною доцільно проводити у вигляді гри, а не перетво­рювати їх на фрагмент уроку. Треба па­м’ятати, що у дошкільника, особливо із затримкою психічного розвитку, ще не сформована здатність до цілеспрямова­ного навчання, він навчається під час гри.